Annotation

Землеустрій є однією з найважливіших складових системи регулю¬вання земельних відносин в Україні, адже саме від нього залежать форму¬вання структури земле¬користування та адміністративно-територіального устрою, збереження та охорона земель, а також їх екосистемних функцій, забезпечення галузей економіки земельними ресурсами тощо.

У різні часи землеустрій переслідував досить різні цілі і відзначався неоднаковим співвідношенням економічних, екологічних та соціальних пріоритетів. Наприклад, за часів Російської імперії землеустрій пов’язувався переважно з межуванням земель, у радянський період він мав чітко виражену економічну спрямованість із заниженими екологічними пріорите¬тами, а після 1990 року почав виконувати обслуговуючу функцію щодо земельної реформи, яка відзначилася надзвичайною соціалі¬зацією земельних ресурсів, зниженням економічної ефективності та екологічної безпечності землекористування.

За своєю сутністю сучасний землеустрій слід розглядати як сукупність цілеспрямованих заходів щодо розміщення продуктивних сил у межах географічного середовища. Саме землеустрій в сучасних умовах стає технічною та юридичною основою для формування прав і обов’язків власників землі та землекористувачів, забезпечення охорони земель як основного національного багатства, планування розвитку територій тощо. Водночас землеустрій останніми десятиріччями поступово звівся до розроблення найбільш примітивних видів землевпорядної документації, якими супроводжуються процедури надання та вилучення земельних ділянок, оформлення правовстановлюючих документів на них. Першопричиною цього слід вважати, передусім, недостатність належної уваги держави до проблем раціонального землекористування, розвитку територій та обмеженість бюджетного фінансування ефективного землеустрою.

Мета нашого дослідження  проаналізувати сучасні проблеми й актуальні завдання землеустрою як наукової основи екологобезпечного землекористування і державної земельної політики в Україні.

Важливим аспектом є також дослідження питання підвищення ефективності використання виробничого потенціалу в аграрному виробництві за рахунок раціонального землекористування і збереження умов для сталого ведення сільського господарства завдяки максимальному врахуванню особливостей природної екологічної системи.