Анотація

Стаття присвячена обґрунтуванню теоретичних основ системності в управлінні конкурентоспроможністю та розробці науково-практичних підходів використання етапності в механізмі управління конкурентоспроможністю у середовищі фермерських господарств. Розглянуто специфічні моменти конкурентної боротьби фермерських господарств на ринку аграрної продукції. Представлено авторське трактування понять «конкурентоспроможність фермерських господарств» та «управління конкурентоспроможністю фермерських господарств».

З’ясовано, що метою управління конкурентоспроможністю фермерського господарства є забезпечення умов його успішного функціонування в конкурентному середовищі та створення конкурентних переваг стосовно інших сільськогосподарських підприємств за будь-яких економічних, політичних, соціальних та інших змін у зовнішньому середовищі. Впровадження кожного заходу потребує використання відповідних ресурсів, передусім фінансових, а також призначення відповідальних осіб. Встановлено, що у контексті досягнення стратегічних цілей фермерського господарства управління конкуренто-спроможністю доречно розглядати не лише як результат операційної діяльності, а як системну категорію, яка відображає процес діяльності фермерського господарства з позицій його стратегічних цілей.

Охарактеризовано сукупність чинників, що визначають конкурентоспроможність з позиції процесного підходу. Контекст процесного підходу в системі чинників проявляється через реалізацію сукупності управлінських функцій на кожному з етапів забезпечення конкурентоспроможності. Своєю чергою це передбачає створення й підтримку належного рівня конкурентних переваг, а також окреслення низки стратегічних, поточних та оперативних заходів управління конкурентоспроможністю фермерських господарств.

Змодельований ланцюг механізму управління конкурентоспроможністю фермерських господарств дозволить прогнозувати рівень майбутньої конкурентоспроможності, контролювати ефективність виконання ухвалених рішень, здійснювати коригувальні дії на основі аналізування інформації та врахування забезпечувальних чинників.