Анотація

У статті розглянуто основні композиційні прийоми планування садів епохи Середньовіччя, які відіграють істотну роль у садово-парковому мистецтві. Перелічено вагомі праці, письмові здобутки середніх віків Василя Великого, Іоанна Екзарха Болгарського, Ерігени, Альберта Великого («Сади вірідарії»), Пієтро де Кресцентіса («Про рослинництво»). У дослідженій літературі зазначено, що точних описів та зображень середньовічних садів майже не збереглося. Уявлення про вигляд садів епохи Середньовіччя та вирощувальний у них асортимент рослин дають твори мистецтва і літератури – ілюстрації у старовинних манускриптах, живопис, настінний розпис, поезії, літописи, книги з медицини та кулінарії. Виділено основні об’єкти садово-паркового мистецтва епохи Середньовіччя: внутрішньомонастирські сади, примонастирські й призамкові утилітарні сади, замкові декоративні сади, квіткові луки та «сади утіх». Ці ландшафтні об’єкти тяжіють до закритості й переважно були підпорядковані утилітарним вимогам. Основні планувальні особливості садів епохи Середньовіччя – регулярність, рядова посадка дерев і кущів, обстригання дерев і кущів та лабіринт.

У статті охарактеризовано основні композиційно-планувальні прийоми у середньовічних садах, а саме замкнутість, простоту та геометричність, орнаментальність. Під замкнутістю йдеться про невелику замкнуту композицію саду квадратної або прямокутної форми, обставлену високою кам’яною стіною, обвитою зсередини плющем або виноградом. Грядки з лікарськими та декоративними рослинами формувалися у вигляді високих призм, відкоси яких укріплювалися дерном або жердинами та опорами з лози. Інколи межі саду фіксували за допомогою щільних огорож, підстрижених дерев чи вербового шпалерника. Під простотою й геометричністю розглянуто просте геометричне планування саду з виділенням центру, зокрема розподіл садів на частини. Часто дві хрестоподібні доріжки розділяли сад і в центрі перетину встановлювали хрест або колодязь, фонтан, басейн, інколи висаджували красиве дерево чи квітучий кущ. Під орнаментальністю розглянуто сади-лабіринти, які сформувалися в монастирських садах і подекуди в замках. Лабіринт утворював малюнок, який вписувався в коло або шестикутник, прямокутник чи квадрат, і складними стежинами підводив до центру. Мав один або кілька входів. У центрі саду був розташований фонтан, басейн чи скульптура.

Наголошено на доцільності збереження та реконструкції садів, характерних для епохи Середньовіччя, які сьогодні відновлюються та функціонують як об’єкти культури й туризму.