Анотація

Метою дослідження було узагальнення теоретичних підходів до трактування мотивації в економіці та специфіки мотивації працівників, а також визначення мотиваційних систем і принципів їхнього вибору на підприємстві. Мотивація в загальному розумінні для кожної людини – це чинник, який спонукає її до певних зусиль, до досягнення поставленої мети. В економічних науках ця проблема є надзвичайно важливою і вона фокусується на визначенні способу мотивації та пошуку шляхів її реалізації, щоб повною мірою використати потенціал працівників організації. Тому мотивація – це рушійна сила поведінки та дій людини, вона також є єдиним і необхідним визначальним чинником, що підсилює ефективність роботи. Мотивація в цілісному погляді на робочий процес є дуже важливим питанням. Правильно побудована система мотивації працівників дає змогу ефективніше досягати намічених цілей, що в поєднанні із задоволенням працівників сприяє посиленню участі останніх на кожному рівні організації. Усі людські особистості хочуть піклуватися про своє здоров’я, розвиватися, а також мати місце для життя та роботи. Питання мотивації означає, що індивід готовий виконувати різні види діяльності відповідно до того, які наміри він хоче реалізувати. Слід зазначити, що ці дії можуть характеризуватися як одноразові, а також можуть бути повторними або безперервними, або визначати менше чи більше зусиль. Тому можна дійти висновку, що мотивація – це прояв бажання зробити певну справу, що є результатом впливу зовнішніх мотиваторів. Тому мотивація може бути сумою всього, що схиляє до здійснення конкретної дії, а також виникає як результат задоволення нагальної потреби. Стосовно управління бізнесом мотивація виражається спроможністю поєднувати індивідуальні цілі окремих співробітників разом із загальними цілями організації.

Анотація

Трансформаційні зміни в суспільстві, пов’язані з погіршенням світової екологічної ситуації та зумовлені необхідністю здійснення господарської діяльності, ставлять перед сільськогосподарськими підприємствами завдання екологічного використання земельних ресурсів, що забезпечує ефективність їхнього функціонування. Основою земельних ресурсів, які перебувають у будь-яких правових відносинах, у використанні сільськогоспо-дарських підприємств є земля. Земля як природний ресурс, що створений та існує незалежно від волі й праці людей, – це основне джерело задоволення першочергових потреб людства, місце праці. Земля відіграє також важливу соціальну роль: вона є предметом суспільного інтересу не лише з правової та економічної позиції, а й тради¬ційним об’єктом поваги й шани в українському суспільстві. Особливості землі як засобу сільськогос-подарського виробництва визначають специфіку земельних відносин щодо управління та використання земельних ресурсів. Загалом під земельними ресурсами розглядають ті землі, які сільськогосподарські підприємства використовують для здійснення своєї господарської діяльності, насамперед сільськогосподарського виробництва.

Проблемою є те, що з кожним роком з’являється необхідність для сільськогосподарських підприємств збільшувати площі земельних угідь, щоб протистояти в конкуренції монопольним агрохолдингам. Важливим і найприйнятнішим механізмом регулювання земельних відносин у сільському господарстві, організації співпраці між власниками земельних ресурсів та їхніми користувачами є оренда. Проте земельні орендні відносини в сільському господарстві мають забезпечувати гідні економічні умови як для орендаря, так і для орендодавця, при цьому зберігаючи природну родючість ґрунтів через раціональне їхнє використання.

Анотація

Досліджено стан цифровізації в Україні, показано, як практично вона впроваджується в геодезії та землеустрої. Цифрова революція дуже відчутна на виробництві, вона може призвести до зникнення низки масових і традиційних для нашої країни професій. Досліджувана галузь не може існувати без цифрових технологій через те, що землевпорядні вишукування (інженерно-геодезичні, інженерно-геологічні, інженерно-економічні, інженерно-гідрометеорологічні та інженерно-технічні) виконуються з використанням сучасного цифрового обладнання, а опрацювання їхніх результатів – за допомогою спеціального програмного забезпечення. Представлено власне бачення сутності цифровізації та цифрової трансформації в геодезії й землеустрої, зазначено, що це приводить до підвищення продуктивності праці та конкурентоспроможності в галузі. Проаналізовано особливості цифровізації та її практичного впровадження для розробки агрохімічних паспортів. Запропоновано створити цифрову платформу в досліджуваній галузі, яка б стимулювала інновації, збільшила вибір, зручність, ринкову прозорість, забезпечила попит і пропозицію, скоротила витрати у сфері геодезії, землеустрою та кадастру. Відзначена необхідність створення переваг в отриманні сучасної землевпорядної освіти, проходженні здобувачами виробничої практики з використанням спеціального програмного забезпечення, організації нових робочих місць, розвитку підприємництва в галузі геодезії, землеустрою та кадастру. У навчальному процесі окреслена потреба в переорієнтуванні галузі на розширення сегмента знань у сфері цифрових технологій. Визначено, що вітчизняна геодезія має слабке науково-технічне забезпечення через використання закордонного геодезичного обладнання та програмного забезпечення.

Анотація

Обґрунтовано, що туристично-рекреаційна діяльність є економічно вигідною та має вагомий соціально-економічний ефект. Ідентифіковано причини позитивної динаміки розвитку ринку туристично-рекреаційних послуг і зростання попиту на них.

Висвітлено внесок прямих надходжень від туристично-рекреаційної сфери до ВВП України та країн Європи. Розкрито передумови для розвитку туристично-рекреаційної сфери в Україні. Досліджено стан і системні проблеми розвитку ринку туристично-рекреаційних послуг в Україні на загальнонаціональному ринку. Проаналізовано туристичні потоки в Україні й туристично-рекреаційну привабливість. Визначено стрімкий розвиток виїзного туризму протягом останніх років, негативну динаміку туристично-рекреаційної сфери. Причинами є недостатнє просування туристичних і рекреаційних продуктів України на світовому ринку, низький рівень сервісу та порівняно високі ціни на туристичні та рекреаційні послуги. Це призводить до послаблення зацікавленості корінного населення в них.

Розкрито регіональні особливості розвитку туристично-рекреаційної сфери. Здійснено аналіз розвитку туристично-рекреаційної індустрії за основними видами: діловий туризм; релігійний туризм; лікувально-оздоровчий туризм; етнічний туризм; спортивний туризм; пригодницький (екстремальний) туризм; навчальний (освітній) туризм; науковий туризм; «зелений туризм» (сільський, агротуризм); екологічний туризм (екотуризм); морський туризм; міський туризм та ін. Визначено базові стратегічні пріоритети їхнього розвитку. Обґрунтовано доцільність запровадження сучасних бізнес-моделей сталого розвитку туристично-рекреаційної сфери в Україні.